Дитинство та юність Романа
More
Утвердження в покликанні
More
Митрополиче служіння
More
Смерть і святість
More

ДИТИНСТВО ТА ЮНІСТЬ РОМАНА

Роман Олександр Марія Шептицький народився 29 липня 1865 року в селі Прилбичі біля Львова, походив зі стародавнього русинського роду графів, який у XIX столітті зазнав полонізації, а члени родини стали римо-католиками. Прийоми, бали, забави – таким було дозвілля родовитих галичан, утім світські звичаї не стали перепоною для глибокого релігійного життя Шептицьких. У родині панував дух побожности. У цьому була заслуга матері Софії Шептицької. Не дивно, що саме мати майбутнього митрополита від початку зуміла прийняти незрозумілий для найближчих родичів вибір сина і зносила численні терпіння, якими гартував Господь її материнське серце. Ще будучи дитиною, маленький Шептицький виявляв особливу побожність і аскетичність духу: навчившись писати, він на клаптиках паперу занотовував тексти молитов, а у віці 9 років придумав собі «покуту» за гріхи – не ласував десертом та солодощами за столом, якщо десь бешкетував і був непослушним. Початкову освіту здобув вдома, а згодом завершував у краківській гімназії св. Анни. Ще з ранніх літ вирізнявся поміж ровесників принциповістю, наполегливістю та сміливістю. Здібний до навчання, хлопець мав усі перспективи до військової кар’єри, але Всевишній готував Романа до служіння в іншому війську. Після блискучого закінчення Гімназії Роман зізнався матері, що хоче стати уніатським священиком, зважаючи на тодішнє невідрадне становище УГКЦ, родина не сприйняла рішення Романа. Матір болісно переживала цю заяву, адже вона означала, що Роман покидає обряд, у якому був вихований із ранніх літ як і його брати. Батько Романа був категорично проти рішення сина. Скоряючись волі батька, Роман розпочав військову службу в Кракові. Батькове бажання Роман сприйняв як послух, хоча це дуже пригнічувало його, адже граф вимагав, щоб син брав участь у світських розвагах, які були зовсім не до душі майбутньому Андрею. Згодом Роман сильно занедужав, зцілення він сприйняв, як Божий знак, здійснити мрію свого життя і зреалізувати покликання, але батько вперто стояв на своєму. Роман далі покірно виконував волю батька, згодився розпочати студіювати 4 роки право і провадити світське життя. Протягом цих років молодий юрист провадить ревне християнське життя, і бажання служити Богові лише помножується в його серці. І з волі Божої молитви Романа та його матері були вислухані, батько в чудесний спосіб припинив спротив покликанню сина. Під духовним проводом о. Яцковського Роман продовжує навчання в Кракові, багато подорожує і починає мріяти про з’єднання Росії з католицькою Церквою.

УТВЕРДЖЕННЯ В ПОКЛИКАННІ

1888 року, перебуваючи у Римі, мав дві аудієнції у Святішого Отця, де отримав благословення для василіян та «особливе благословення на своє покликання». Цього ж року став доктором права Ягеллонського університету в Кракові. 29 травня 1888 Роман Шептицький переступив поріг Добромильського монастиря отців Висиліян, щоб стати одним із послушників, а 1 липня одягнув василіянську рясу, прийнявши ім’я Андрей, і вже через рік, 13 серпня склав свої перші монаші обіти. Від самих початків свого чернечого подвигу Андрей Шептицький проявляв себе як аскетичний і дисциплінований монах, який не цурається жодного послуху. Упродовж 1889-1891 років брат Андрей студіював богослов’я і філософію в Кракові в Єзуїтській колегії. Улітку 1892 року брат Андрей склав довічні обіти й незабаром був висвячений на священика. У З0 років о. Андрей став наставником молодих василіянських ченців, а вже 1896 році – ігуменом монастиря св. Онуфрія у Львові. Це призначення поклало початок його місійному служінню на теренах Західної України. Провадив духовні вправи та реколекції для духовенства та простих селян, багато сповідав та спілкувався зі своєю паствою, а в 1897 році розпочав видання популярного релігійного часопису «Місіонар».

1899 року папа Лев XIII, пам’ятаючи Романа з аудієнції, призначив 34-літнього отця Шептицького Станіславським єпископом. Найбільше Андрей звертався до своїх вірних у пастирських листах: «Наша програма», «Християнська родина», «Правдива віра» і т.д, а також провадив пастирські візити Галичиною, Буковиною і Гуцульщиною. Активне єпископське служіння владики було настільки самовідданим, що 1901 року папа Римський призначив 35-літнього єпископа митрополитом Львівським. Свячення відбулись у соборі Святого Юра у Львові. Владика Андрей розпочав своє служіння на Святоюрській горі з глибоким розумінням потреб і проблем українського народу в різних сферах життя.

МИТРОПОЛИЧЕ СЛУЖІННЯ

Митрополит почав активну освітню діяльність: клопочеться за відкриття семінарій у Львові, Станіславові та Перемишлі. Засновує щоквартальник «Богослов’я», виданням якого керує Йосиф Сліпий, від імені єпископату УГКЦ просить Святий Престіл узаконити Українську Богословську Академію, будує школи, відкриває бібліотеки. За сприянням владики Андрея відновилось чернече життя Студійського уставу. Поступово розвивалися и міцніли основні напрямки східного монашества. Андрей Шептицький також дбав за належну медичну допомогу для незаможних верств населення, тому фондував створення у Львові народної лічниці і впродовж цілого життя надавав їй матеріальну підтримку. Такий чималий вклад зробив Митрополит і в мистецьку галузь. Неподалік Святоюрської гори заснував приватну мистецьку школу для молоді під проводом Олекси Новаківського. Тут коштом митрополита учні здобували широку мистецтвознавчу, теоретичну освіту і практичні навички.

Можна багато перелічувати добродіянь митрополита для розвитку сільського господарства та ремісництва, але наскільки масштабні були його погляди, можна зрозуміти з одних слів: «Справжній патріотизм у своїй основі є справжньою любов’ю до ближнього, я став українським патріотом і вся моя робота, породжена цією любов’ю, завжди мала на меті добро, яке я хотів зробити для своєї нації». Недивно чому такий патріотичний ієрарх був загрозою для російських окупантів. 1914 року Митрополита ув’язнили спочатку у його палаці, а згодом вивезли в Росію. У засланні Митролит провадив душпастирське служіння для католиків східного обряду на теренах Східної України та Росії з благословення папи Пія X. Після перевороту 1917 році владика вийшов на волю. Перш ніж повернувся до Львова, побував у Петрограді, скликавши Синод Російської Католицької церкви і поставивши Леоніда Фьодорова екзархом у Росії. Рідні землі радісно вітали повернення Митрополита. 1930 року Митрополит особисто вирушив до Варшави, щоб поскаржитись на безчинства «пацифікації» у Галичині. Під час Голодомору, Слуга Божий Андрей намагався всіляко підтримати свій народ, однак багато намагань розбивались об стіну тоталітарного контролю. Наприкінці 1939 року на теренах східної України розпочалась Друга світова війна, яка руйнувала все, що Митрополит будував упродовж усіх років, та отець гаряче молився і вірив у краще майбутнє для свого народу й працював не покладаючи рук. Німецька окупація не принесла нічого доброго. Митрополит Андрей чи не єдина на той час впливова особа, яка мала відвагу публічно виступити проти Голокосту. Ризикуючи життям, митрополит переховував євреїв по греко-католицьких монастирях, притулках і навіть у митрополичих палатах, видаючи їм метрики зі слов’янськими іменами. У кожній битві, в яку доводилось втрутитись Митрополиту, він мав лише одну зброю – «християнську любов до ближнього». Останні 15 років життя Андрей провів у кріслі, з яких десять були тривалим мучеництвом, яке він зносив з ангельським терпінням.

СМЕРТЬ І СВЯТІСТЬ

1 листопада 1944 року митрополит відійшов у вічність. Йому було 79 років. Останні слова Митрополита стали пророцтвом для українського народу: «Наша Церква буде знищена, розгромлена більшовиками, але ви бережіться, не відступайте від віри, від святої Католицької Церкви. Тяжкий досвід, який йде на нашу Церкву, є хвилевий. Бачу відродження нашої Церкви, вона буде гарніша, величніша від давньої та буде обнімати цілий наш нарід. Україна двигнеться зі свого упадку та стане державою могутньою, з’єднаною, величною, яка буде дорівнювати другим високо розвинутим державам… Прощаюся з вами, будьте сильні у вірі, витривалі і ревні в служінню Господу Богу. Більше мого голосу не почуєте, аж на Страшному суді».

Митрополит похований у крипті Архикатедрального Собору св. Юра у Львові.

Святіший Отець Франциск у 2015 році визнав героїчність чеснот митрополита Андрея і надав йому титул праведного.

 

«А ви, що безпосередньо працюєте над вихованням молоді дбайте не менше над просвідченням її розуму, як над ублагородненням її сердець. Подавайте молоді таку освіту, яка навчила б її не тільки теорії, але й практики. Учіть її як має жити!
Збуджуйте в неї бажання й охоту до того, що є підставою багатства і сили народу. Виробляйте в молоді самостійність та індивідуальність!
Учіть її більше числити на себе, ніж на других!
Учіть не оглядатися на поміч уряду і краю, а власною ініціативою дороблятися самостійного життя!
Виробляйте в молоді почуття правости та сумлінної праці!»
+ Андрей
Митрополит